Сьогодні Веселівку спіткала та ж доля, що і більшість сіл північних районів Житомирщини. У селі залишилося всього 545 осіб, в основному люди поважного віку. І хоч того дня із самого ранку ішов густий мокрий сніг, вони уже скупчилися біля прилавку і тихенько, щоб не заважати продавщиці, обмінювалися своїми та почутими новинами, жалілися одна другій на скрутні часи, на високі ціни, малі пенсії і повне безгрошів’я…
Коли за останнього із "постійних" зачинилися двері, підходжу до продавщиці Інни Бондарчук.
- Ось так щоденно, із самого ранку "живе радіо" доносить усю інформацію – першою почала Інна Віталіївна. – Жаль мені їх. Ці люди давно уже увійшли у сіру, темну смугу свого життя. Колишня світла забулася, а попереду – вона їм не бачиться. Та й погода не сприяє ні настрою, ні здоров'ю, без пігулок з дому не виходять. Купують вони в основному товари першої необхідності: хліб, крупи, макаронні вироби, дешеві консерви, сіль, сірники, пральний порошок. Хоч у нас, як бачите, - свіжі овочі, фрукти, ковбасна і рибна продукція власного виробництва, у широкому асортименті промислова група товару, окрім супутніх є посуд, парфуми – всіх десь до … тисяч найменувань. Магазин наш працює з 8-ої до 20-ої години. Це за розпорядком. А взагалі – працюємо доки ідуть покупці. Влітку буває і до заходу сонця, бо ж вдень усі на своїх городах. Працює магазин без вихідних. Продавців двоє – я і моя колега Наталія Козловська. Вона має більший досвід і стаж роботи, мені ж допомагає фах бухгалтера.
У середньому за день ми наторговуємо десь 2-2,5 тис. грн. Уся біда для нас у тому, що майже все працездатне населення наше працює у Коростені, звідкіля увечері повертається із закупами та й неподалік від нас є ще приватний магазин. Хоч наші люди більше довіряють магазину споживчої кооперації, аніж заїжджим гастролерам. Ось нещодавно там знову помінявся власник. Ми ж для наших людей – свої, а вони для нас – наші.
Так у нас завжди було, так є і так буде.
