Коли Наталія уже втратила усі надії хоч на якусь роботу, як це часто буває – їй зателефонували. У сусідньому селі Ковбащина, всього за два кілометри від її дому, пішла в декретну відпустку продавщиця. Їй запропонували її місце.
З яким ентузіазмом, з яким натхненням і бажанням досягти більше можливого – приступила вона до роботи!
- Перше враження, коли зайшла до магазину не як покупець, а як хазяйка на власну кухню, перші відчуття пам’ятаю і сьогодні, - ділиться спогадами Наталія Григорівна. – Почала із "санітарної години". А оскільки люди тоді заходили до магазину рідко, бо своєю непривабливістю він втратив покупця, – то це дало можливість порівняно швидко максимально наситити прилавки широким асортиментом товару, викласти його згідно вимог і порад вищестоящих організацій та зробити косметичний ремонт як всередині так і зовні. А цих премудростей навчили мене батьки ще з дитинства, за що я і досі їм вдячна, бо однаково можу виконувати і жіночу роботу і чоловічу.
Нова продавщиця і приведений нею до ладу магазин не лишився не поміченим ні керівництвом, ні сельчанами, які окрім ділових рис помітили у "новенької" ще й душевні – доброту, щирість, лагідність і привітність. А що потрібно самотній сільській людині? То ж частенько у селі можна було почути не "до магазину іду", а "йду до Наталі".
Зрозуміло, не забарився і результат. Магазин став помітно нарощувати об’єми товарообороту, про нього заговорили. Та через 8 місяців роботи правління Ушомирського споживчого товариства запропонувало Наталії прийняти кафе "Мрія" у її рідному селі, де постійно змінювалися продавці. Знову починати потрібно було все спочатку, але привабило те, що поруч із роботою її власний будинок, то ж щоденно можна буде економити 1,5-2 години і витрачати їх на сім’ю. Та і тут довго не затрималася, встигла хіба що "запустити механізм" і дати відвідувачам зрозуміти, що і за чашечкою кави чи склянкою чаю можна зустрітися чи то з діловим партнером, чи з другом, чи з коханою… Не забарився і третій запис у трудовій: "переведена на посаду товарознавця споживчого товариства".
- На цій посаді, за неповні десять років я пройшла справжню школу справжнього кооператора, - зазначила Наталія Григорівна. – Коли раніше, до мене у магазин приходили голова правління райспоживспілки чи споживчого товариства і, "кинувши оком" на прилавок, відразу вказували на відсутність потрібного товару або ж на невірну його викладку, - я не переставала дивуватись: як вони могли побачити це, до того ж – відразу? То на цій посаді я пізнала усі тонкощі, усі секрети, усі вузькі місця нашої роботи. Сьогодні, коли буваю у своїх магазинах, я навіть не дивлюсь на полиці – очі продавця мені розповідають все, нічого не приховуючи. На цій посаді довелося виконувати все і за всіх, залучаючи іноді і свого чоловіка, і членів правління, і старих, і молодих. Бо ж потрібно було часто-густо самій замовляти товар, привозити його, розвозити, розвантажувати, виставляти тощо. Вдячна долі, що зводила із добрими людьми. І досі дякую колишньому заступнику голови правління споживчого товариства Валентині Олексіївні Довжинець. Саме її вважаю своїм педагогом-практиком, своїм наставником, вчителем життєвої мудрості і доброти. У її лексиконі не було часток "не" і "ні", чулося лишень словосполучення "Так треба". У різних ситуаціях по-різному їх вимовляла, але суть залишалася та ж. Як пізніше я зрозуміла, вона готувала з мене не стільки товарознавця – скільки собі заміну. І коли Валентину Олексіївну провели на заслужений відпочинок, мене призначили заступником голови правління. А тут уже, наче б і нічого не робиш, але за все і за всіх відповідаєш: і за товар, і за людей, і за транспорт, і за спеку влітку, щоб не зіпсувалися продукти, і за холод взимку, щоб не мерзли продавці і покупці.
У 2012 році Наталія Григорівна народила третю донечку. Думала, що хоч їй, найменшенькій, приділить більше часу, а значить – уваги, турботи, любові і ласки. Все-таки, три роки декретної відпустки! Та невдовзі з колективу почали надходити невтішні новини. Голову правління споживчого товариства обрали головою правління райспоживспілки.
Обезглавлений колектив, відчувши слабке місце, почав потроху занепадати, бо ж коли немає керівника – то всяк сам собі стає керівником. За два роки дійшло до того, що постало питання доцільності існування споживчого товариства. Довідавшись про це, Наталія Григорівна перервала декретну відпустку (втретє на виручку прийшла мама Валентина Євгенівна). Збори пайовиків обрали її головою правління Ушомирського споживчого товариства.
- Не встигла вийти як – грім серед ясного неба! – усміхнувшись, продовжила розповідь Наталія Григорівна. – Зателефонували з облспоживспілки і сказали, що через три місяці правління Укоопспілки проводитиме у нашій області семінар-нараду із заступниками голів правлінь з питань виробничої діяльності. Планується показати гостям підприємство Коростенської райспоживспілки "Ушомирський хлібозавод", а оскільки ми з ними сусіди – то, безперечно і всі наші чотири магазини. Порекомендували подумати чим ми зможемо приємно вразити гостей - побажали успіхів. Тоді і почалося. То вже була не школа – то був справжній котел. Я зібрала усіх, від кого хоч щось залежало у нашій роботі. Я благала докласти максимум зусиль, аби не підвести у першу чергу себе та обласне правління. Не пам’ятаю уже, що кому обіцяла, але розуміння відчула відразу. Колектив ожив, наш "мурашник" заворушився. На
роботі ми, як мовиться, днювали і ночували. Про вихідні боялися навіть заговорити. Наші три магазини і кафе знаходяться на "п’ятачку" в радіусі десь 400-500 метрів, у центрі села, який невдовзі перетворився на будівельний комплекс. За неповні три місяці ми із 2-ох простих магазинів зробили маркети ( площа дозволила) , довели “до пуття “, що не соромно було самим подивитися і людям показати, спеціалізований хлібний магазин «Колос», що напроти нашого хлібозаводу , та кафе «Мрія». Наші торговельні об’єкти стали окрасою центру села і ми відразу відчули вдячність за це його мешканців. А. коли почули на семінарі схвальні відгуки про наші магазини від гостей із столиці , а пізніше слова вдячності від обласного керівництва - то зрозуміли, що хоч у споживчої кооперації обличчя жіноче, та воля стальна, серце гаряче, а руки всевміючі і роботящі. Нам усе під силу!
Сьогодні Ушомирське споживче товариство є одним із кращих у системі .Його торговельна мережа об’єднує 17 магазинів , товарооборот яких у минулому році зріс у півтора разу у порівнянні із попереднім роком. А середньомісячний товарооборот у сільському маркеті, у відкритті якого неабиякі заслуги Наталії Григорівни, сягає 240 тис. грн. На порядку денному товариства нині не менш важливе питання - це дати друге дихання чотирьом магазинам, взятим в оренду у свого сусіда, збанкрутілого Поліського споживчого товариства. Голова правління Споживспілки Степан Максимович Григор’єв роботу Ушомирського споживчого товариства в цілому і його голови правління Наталії Подрядчикової зокрема, ставить за приклад, наголошуючи, що першочергове завдання у забезпеченні ефективності торгівлі, а це - грамотна асортиментна і цінова політика, диференційована відповідно до кожного магазину з урахуванням його формату, демографічних особливостей населеного пункту , попиту та купівельної спроможності його мешканців - там першочергово і виконується.
Начальник відділу комерційної діяльності та маркетингу Споживспілки Наталія Яфарова в успіхах колективу вбачає передусім заслуги керівника, її особисті якості:
- Наталія Григорівна – людина ділова, принципова, цілеспрямована, грамотна, - за все вболіває, під будь-які труднощі підставляє передусім своє плече – одним словом – людина на своєму місці. Вона одна із не багатьох голів правлінь поліської глибинки на кого можна покластися, знаючи наперед, що не підведе.
А ось заступник голови правління Марія Кириєнко окрім ділових якостей свого керівника бачить, відзначає і цінує й дещо інше:
- На роботі ми з Наталією колеги, а поза роботою - подруги. Якось так повелося, що службовою сходинкою я піднімаюся слідом за нею, щоправда на п’яти їй не наступаю. Вона – славна жінка, прекрасна дружина, любляча мама і турботлива донечка. У її сім’ї, її домі панують мир, спокій, затишок і повне взаєморозуміння. Її правою рукою є чоловік Андрій. І не тільки вдома. Коли ми готувалися до Всеукраїнського семінару- наради – то він і скошував траву, і обрізав дерева, облаштовуючи прилеглі до магазинів території, і допомагав у ремонтах , і розвантажував разом із нами привезений товар. Наталія вміє організовувати роботу, керувати всім процесом і , долаючи перешкоди, досягати поставленої мети. У цьому секрет її успіху. Вона природжений лідер.
У героїні моєї оповіді своя думка з приводу цього.
- В успіхах вбачаю передусім заслуги всього колективу , який є міцною, надійною , високопрофесійною , командою однодумців, яка і дише в унісон. Не применшую у цьому і своєї ролі. Але хочу сказати , що, за більш як 15- річний досвід роботи, достеменно знаю одне : справжнім генералом може стати той, хто протоптав не одні солдатські чоботи. У нашій системі потрібно починати з роботи за прилавком. Бо тільки праця і терпіння є запорукою везіння.
Оскілки зустріч моя з Наталією Григорівною відбулася незадовго до жіночого свята то, привітавши її, не могла не поцікавитися як проходить воно у її сімейно – родинному колі?
- У нашій родині – це воістину жіноче свято бо за стіл сідають бабуся, мама, три донечки і єдиний представник сильної статі – зять , чоловік і татко. Традиційно, я одержую в дарунок квіти, доньки - хто парфуми, хто книгу, а хто – ляльку, мама – сувенір, а всі разом - торт, цукерки і святковий вечір. Користуючись нагодою вітаю усіх жінок - кооператорів зі святом весни, квітів, сонця, усмішок і кохання. Хай нам усім здоровиться і щасливиться!
