Напередодні свята наш громадський кореспондент Зоя Цвєтаєва зустрілася з Юрієм Володимировичем і мала з ним розмову.
- У нашій системі, напевне, не так багато працює кандидатів наук, якщо вони взагалі є. Тим приємніше, Юрію Володимировичу, буде познайомитися з вами читачам нашої газети, а для мене, це ще й почесна і відповідальна місія. Отож, почнемо, як мовиться, із самого початку.
- Народився я у Житомирі. З дитинства, як і всі мої ровесники, мріяв то про небо, то про море, а найбільше про далекі дороги, бо ще зовсім малим батько клав мої рученята на кермо свого автомобіля, працюючи водієм, а пізніше, я частенько свого вихідного дня був його постійним пасажиром, а в старших класах, кілометр-два, якщо не було стовпів (сміється) то й напарником по всій Україні .Це було мені заохоченням за добре навчання у школі.
- Побутує думка, що, хто добре вчиться у школі, той потім буде вчитися все життя.
- Щодо мене, то так воно і є. (усміхається.) Після школи, щоб здійснити свою мрію, я вступив до профтехучилища, де одержав спеціальність автослюсаря і водія категорій «В» і «С». Після строкової військової служби, навчання у Київському інституті внутрішніх справ поєднував зі службою у правоохоронних органах, де дослужився до начальника відділення по боротьбі з економічною злочинністю, закінчивши водночас магістратуру у Київському національному університеті внутрішніх справ. Я багато читав праць із правознавства. Як юриста, і водночас молодого, амбітного максималіста, мені не давали спокою такі питання, як приміром, чому за кордоном у тих "копів", на дільницях яких менше злочинів, більша заробітна плата, а у нас навпаки? А якщо злочинів немає – то що, самим їх організовувати? Та, зрозумівши, що стіна наших законів набагато міцніша мого лоба, я, зробивши крутий поворот.
- Зупинилися у споживчій кооперації?
- Саме так. Рівно двадцять років тому мені запропонували посаду юрисконсульта на підприємстві облспоживспілки "Житомирський кооперативний ринок". А у 2010 – призначили заступником директора. Розуміючи, що нова посада є посадою господарника і вимагає глибоких знань економіста, я закінчив вищий навчальний заклад Укркоопспілки Полтавський університет економіки і торгівлі за спеціальністю "Економіка підприємства". А оскільки наше підприємство має свої особливості і відмінності від інших, почав глибше вивчати специфіку роботи кооперативних ринків. З цією метою побував майже у всіх своїх колег-риночників. Найбільше і найприємніше вразили ринки у містах Суми, Львів, Миколаїв, Херсон. Та й буваючи за рубежем, передусім відвідував ринки. Багато чого у них запозичив, але на такий розмах нам у Житомирі не дозволяє площа, бо ж ринок у центрі міста не розшириш за рахунок його вулиць. Однак прочитане, побачене, почуте і уже набутий власний досвід, дали можливість накопичити чималий багаж знань. І щоб все це не було марною справою, вирішив поділитися ним з кооператорами і не тільки. Слово за словом, факт за фактом і за кілька років з'явилася наукова праця "Формування та функціонування локальних ринків сільськогосподарської продукції". Вона і стала моєю дисертацією, захист якої дав мені диплом кандидата наук. За результатами дисертаційного дослідження я уже опублікував у виданнях України та інших держав 16 наукових праць.
- На сьогодні це ще актуально. Але ж ми знаємо скільки уваги і в споживчій кооперації, і в державі в цілому, приділяється магазинам-маркетам. Чи не за ними майбутнє?
- На моє тверде переконання "це ще актуально" буде рівно стільки, скільки родитиме наша земля. Я не проти маркетів. Ось і поруч з нашим ринком, ви знаєте, відкрився велетень-красень мережі "Сільпо". Але ми не конкуренти. У них свій покупець – у нас свій. Ми маємо і будемо мати переваги у тому, що на ринок продукція поступає прямо з городу, або ж, так би мовити, з хліва, без різного роду посередників. Вночі ще росло, або хрюкало, а вранці вже продається. Та й поторгуватися можна. Люди із села поспішають спродатися бо кому на автобус, кому на електричку, тож часто-густо за ціною не стоять і буває мало не на половину її зменшують. А щодо асортименту товару і продукції то і на ринку, і в супермаркеті їх сьогодні більше аніж досить.
- Юрію Володимировичу, повертаючись до вашої наукової праці, хочу запитати: а чи мають уже ваші дисертаційні дослідження і результати практичне значення і застосування ?
- Так. Приміром, їх використано в роботі Департаменту стратегії та економічного розвитку Міністерства аграрної політики та продовольства України при підготовці аналітичних матеріалів до засідань колегії та при розробці проекту розвитку сільського господарства на період до 2020 року. Наведені в роботі аналітичні дані, що стосуються сучасного стану основних тенденцій розвитку ринку тваринницької продукції, використані Антимонопольним комітетом України. Результати дослідження прийняті до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Житомирської обласної державної адміністрації при розробці стратегії розвитку оптових продовольчих ринків в Україні. Основні положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Житомирського національного агроекологічного університету при викладанні навчальних дисциплін "Економічна теорія", "Ціноутворення" та "Економіка агробізнесу".
- Я певна, що не останню роль зіграють вони і у прибутковій роботі вашого підприємства, у тому, що ринок постійно збільшує інвестиції власних коштів на відновлення та розвиток матеріально-технічної бази, на реконструкцію діючих і будівництво нових кіосків та малих архітектурних форм, на благоустрій території, використовуючи сучасні матеріали і новітні технології.
- Звичайно, тут теорія поєднується з практикою. І мені приємно усвідомлювати те, що і моя, хай мала часточка, але є у тому, що наш ринок багаторазовий переможець Всеукраїнського конкурсу на "Кращий ринок споживчої кооперації України" у своїй номінації.
- Але ж я не думаю, Юрію Володимировичу, що на цьому ваше навчання закінчиться. Не нами сказано: знаєш сам – передай знання іншим.
- З нового навчального року думаю спробувати себе на викладацькій ниві, на що уже маю декілька пропозицій, але ні в якому разі не в ущерб основній роботі.
- І громадській також? Адже ви незмінний заступник голови профспілкового комітету підприємства. Чим займається сьогодні профспілка?
- Передусім, як і належить їй, захищає і відстоює права й інтереси своїх працівників і не лише своїх. Уже добрий десяток років ми шефствуємо над Бердичівською спецшколою-інтернатом для дітей-сиріт з особливостями фізичного розвитку і позбавлених батьківського піклування. Лише за останні три роки ми подарували цим дітям напередодні свят одяг, взуття, канцтовари, іграшки, фрукти, солодощі майже на сто тисяч гривень. Організували збір продуктів у переддень нового 2018 року і доставили їх у розташування бійців Житомирської 95-окремої десантно-штурмової бригади, у місто Слов'янськ, що на Донеччині. Неодноразово надавали фінансову допомогу пораненим в АТО і сім'ям тих, хто загинув. У благодійно-волонтерських справах завжди нас підтримують і приватні підприємці, які орендують місця на ринку. Та й своїх працівників не обділяємо увагою, турботою, а у разі потреби – допомогою.
- Юрію Володимировичу, слухаючи вас, роблю висновок, що ви людина успішна, самодостатня і всього добивалися самотужки.
- Ну, я б так не сказав би, бо ж усі, з ким зводила доля на життєвій стежині, і друзі, і недруги, а такі теж траплялися, залишали свій слід на формуванні і становленні моєї особистості. Я не можу згадати всіх поіменно, але я дякую своїм батькам, вчителям школи і викладачам закінчених мною ВИШів, правлінню облспоживспілки на чолі із Степаном Максимовичем Григор'євим, директору ринку Василю Павловичу Третяку, науковому керівнику моєї дисертації, доктору економічних наук, професору, заслуженому діячу науки і техніки України Євгенію Івановичу Ходаківському, своїй сім'ї, котра часто-густо недоодержує чоловічої і батьківської уваги, любові і ласки. Хоч вони з розумінням і терпінням відносяться до моїх справ. Усім завдячую своїми успіхами і здобутками, а головне тим, що по праву вважаю себе щасливою людиною.
- Якщо вже ви згадали свою долю, то хто у вас ведучий, - ви більше підкоряєтесь долі, часто ж доводиться чути: така у нього доля, чи долю підкоряєте собі?
- Як на мене – то керувати долею це керувати собою і це право за собою я і залишаю. Хоча можу з кимось порадитись, прислухатись до думок інших - однак останнє слово моє.
- Тоді, у разі невдачі немає кого звинувачувати. А якби була можливість почати все з початку – було б багато змін?
- Поки що - жодної. Я намагаюся обдумати, зважити і передбачити кожен свій наступний крок. Це стосовно чогось важливого, а дрібниць усіх не передбачиш. Та й навіщо? Терни на життєвій стежині мають бути. Інакше як де і коли навчишся їх долати?
- І на завершення Юрію Володимировичу: якою є ваша найзаповітніша мрія?
- Вона у мене не одна. Передусім я хочу, щоб на нашу багатостраждальну землю якнайшвидше прийшов мир. Я хочу, щоб мої сини, а їх у мене двоє і моя донька не боронили рідну землю, а жили на ній вільно і щасливо, примножуючи її багатства. Я хочу, щоб у достатку і радості жили наші батьки, бо вони того варті. Я хочу, щоб у нашому житті було побільше свят.
- З одним із них – із наступаючим професійним я вас і вітаю.
