З добротою у серці людина народжується

Мудрі радять: не живіть минулим – його не повернути, не живіть майбутнім – його не передбачити, живіть і насолоджуйтеся днем сьогоднішнім.Любов Степанівна Микитенко, всупереч прописній істині даного твердження, живе водночас у всіх трьох вимірах. А як же інакше? Як же не згадувати своє шкільне дитинство і юність у Більковецькій середній школі Коростишівського району, де вирізнялася з-поміж своїх ровесників активністю, ініціативністю, почуттям високого обов’язку і відповідальності, тягою до знань, з чим вступила у Київську сільськогосподарську академію і підняла усі притаманні їй риси характеру на значно вищий щабель особистої свідомості та на що звертав особливу увагу і за що по-батьківськи хвалив шанований і знаний на той час в Україні аграрій Іван Степанович Плющ, під чиїм мудрим, наставницьким керівництвом робила свої перші самостійні трудові кроки.А чи можна не згадувати дві третини із прожитих літ віддані праці у споживчій кооперації? Про них Любов Степанівна не лише з насолодою згадує, а й з великою приємністю при нагоді, як ось і сьогодні, розповідає:Якби можна було розпочати життя спочатку, я б нічого в ньому не змінила, особливо, що стосується праці у споживчій кооперації, бо з упевненістю можу сказати словами відомої пісні, що всіх, хто проходив через її прохідну, в тому числі і мене, – вона вивела в люди, за що я їй безмірно вдячна. Починала я товарознавцем, продовжила - начальником плодоовочевого відділу облспоживспілки, коли поставки, а значить і відправки вимірювалися вагонами, сотнями тонн, коли робота не поділялася на «мою» і «твою», коли «товар» поступав прямо з поля і потрібно було його перевантажувати і відправляти за тисячі кілометрів споживачам сусідніх республік. Тоді на вокзалі були всі: від голови правління до рядового апаратівця… А у березні 1999 року мене призначили начальником відділу організації роботи кооперативних ринків. Про те, що посада ця і робота на ній не з легких, як фізично так і морально, говорить той факт, що тоді я була єдиною жінкою в Україні, яка її обіймала…Однак із одержаним загартуванням на попередній посаді, Любов Степанівна з властивим їй ентузіазмом та оптимізмом підкорилася виклику долі і вже невдовзі своєю працею підтвердила правильність вибору правління. Не було жодного року, щоб хоча б один із ринків не виходив переможцем Всеукраїнського конкурсу, організованого Укркоопспілкою, у своїй номінації. А часто-густо, переможців було декілька. Досвід кращих із кращих колективів передавався і запозичувався колегами на внутрісистемних семінарах-нарадах, які проводило правління облспоживспілки. Мала Любов Степанівна за честь і за велику відповідальність приймати на Житомирщині своїх колег-гостей з усіх областей під час Всеукраїнської наради директорів кооперативних ринків. За безпосереднього її сприяння, участі і допомоги, ринки області міняли на краще свої обличчя, створюючи комфортні умови, як для торгуючих так і для покупців. Вагомий внесок у розвиток споживчої кооперації і багаторічна праця Любові Степанівни були оцінені почесними відзнаками правлінь Укркоопспілки і облспоживспілки, до яких нещодавно приєдналася і Подяка Корольовської ради ветеранів міста Житомира «За активну роботу первинної ветеранської організації апарату Споживспілки».Три роки тому з усіма заслуженими почестями колектив провів Любов Степанівну на заслужений відпочинок. Побутує думка, що після виходу на пенсію життя людини закінчується, воно втрачає свій сенс. Героїня моєї оповіді спростовує це і словами, і власним прикладом.Мало не на другий день мого «відпочинку» мене запросили у колектив, де зібралися ветерани споживчої кооперації і, образно кажучи, довірили мені свої долі, обравши головою ради, - продовжила Любов Степанівна. – І хоч ця робота і ця посада (усміхнулася), зрозуміло, на громадських засадах, вона потребує передусім – серця, душі, а на доверстку ще й фізичних та моральних зусиль, бо ж мова йде про людей з усіма їхніми болями, тривогами, бідами і проблемами, яких сьогодні у кожного хоч греблю гати, а у пенсіонерів – і поготів. І закрутилося «білчине колесо»: когось швидка забрала у лікарню, комусь зробили операцію, комусь потрібні кошти на лікування, а хтось, дякуючи Богу, трапляються ще й такі, хочуть культпохід у театр чи на концерт - і кожного потрібно вислухати, дати слушну пораду і, чи словом, чи ділом, але допомогти. Адже усі вони були свого часу моїми колегами, а дехто і подругами, і жили ми однією трудовою кооперативною сім’єю, а значить спільними інтересами, радощами і смутками.Сьогодні наша ветеранська організація об’єднує 76 осіб. В основному це люди кому за 70. Здебільшого самотні і не тішаться здоров’ям та матеріальними статками. За минулий рік на гострі потреби ветеранів правління Споживспілки виділило понад 20 тисяч гривень, а найактивнішим пенсіонерам було передплачено газету «Вісті». І тут слід подякувати голові правління Степану Максимовичу Григор’єву за розуміння і людське милосердя. Не було жодної відмови у плані допомоги… Члени ради намагаються бути поруч з ветеранами і в їхньому горі, і в радості та в часи дозвілля. Подарунками і квітами вітаємо їх з днями народження. А нещодавно наші ветерани мали запрошення на творчий вечір-звіт соліста фольклорного ансамблю національного обряду «Родослав» Олексія Будника за участі відомих співаків і зокрема народного артиста України Анатолія Матвієнка. Враження залишилися незабутні, а відповідно – і щира вдячність. У раду ветеранів входять люди за покликом серця, готові у будь-яку хвилину подати руку допомоги тим, хто цього потребує. Це мої надійні помічники – Валентина Йосипівна Оринчак, Людмила Іванівна Роздобудько, Ганна Іванівна Киюта, Зоряна Степанівна Годенко, Марія Йосипівна Янішевська і Віталій Іванович Носель.Любов Степанівна Микитенко, коли хтось із ветеранів потребує допомоги, не скупиться ні власною гривнею, ні добрим словом, ні часом, пам’ятаючи і свято виконуючи мамин заповіт – «Дав Бог тобі – дай людям». Отож часто-густо ділиться зі своїми підопічними вирощеною на батьківській садибі городиною.Якось, даючи оцінку роботі голові ради ветеранів, голова правління Споживспілки Степан Максимович Григор’єв сказав: «За роки мого головування, а кооперативний стаж у нас майже однаковий, Любов Степанівна жодного разу не звернулася за допомогою до правління, а коли мова йде про когось із ветеранів – буде «оббивати пороги» доти, доки не доб’ється позитивного вирішення питання. Вона вельми шанована людина була, є і, я певний, що такою й залишиться. Бо з добротою у серці людина народжується».Ну і на завершення «Як щодо «не живіть майбутнім?» - запитую у Любові Степанівни.Знаю, що від свого не втечеш і не заховаєшся – почула у відповідь. – То ж даремні намагання змінити те, що змінити просто неможливо. І все ж на старті нового року не можу стриматися, щоб не висловити свої плани-бажання. Адже так чи інакше здійснення їх, якщо не повністю, то хоч у значній мірі, залежить від нас самих. Приміром, у новому році і у майбутньому я планую продовжувати дарувати радість і добро тим, з ким пліч-о-пліч ішла дорогою трудового життя дві третини із прожитих літ, і, зрозуміло, продовжувати жити цікавим, змістовним і активним життям. Певна, що виконання моїх планів залежить лише від мене. Ось тільки дав би Бог для цього здоров’я і час, чого бажаю собі і всім читачам «Вістей» у ці Новорічно-Різдвяні святкові дні.