З кооперативного роду,
За незалежність України,
За честь свого народу
Вони пішли у бій...
Вадим Столярчук і Роман Рафальський - сини кухарок комбінату громадського харчування Лугинського райспоживтовариства Валентини Петрівни Столярчук і Ніни Антонівни Синицької. Обидва — працівники Лугинського РВ УМВС України. Обидва добровільно брали участь в АТО на блок-посту поблизу міста Сватово Луганської області, перевіряли проїжджаючий транспорт, запобігаючи перевезенню зброї і пересуванню терористів.
* * * * * * * * *
Народився Юрій у 1992 році. Працював на будівництві у Києві. У березні був призваний до лав Збройних Сил України. Бойовий підрозділ, у складі якого воював Юрій Олефірчук, потрапив у ворожу засідку і 11 липня юнак загинув.
За висловом його першої вчительки Ніни Василівни Заглади, Юрій завжди і у всьому був на передовій: відмінник у навчанні, бездоганний у поведінці, відповідальний і обов'язковий у виконанні будь-яких доручень, чесний і працьовитий. На передовій він зустрів і свою смерть.
Вічна слава героям — захисникам України!
* * * * * * * * *
Володимир Ягич – син Олени Миколаївни Ягич, контролера підприємства Володарсько-Волинського райспоживтовариства «Кооперативний ринок» із 20-річним стажем роботи на цій посаді.
Володимиру Ягичу 24 роки. Після закінчення 11-ти класів юнак відразу розпочав свою самостійну трудову діяльність. Затим була служба в Армії, після чого працював у Києві. 13 березня Володимира призвали захищати рідну Вітчизну. У складі 95-ої аеромобільної бригади Володимир боронить українську землю у найгарячіших її точках – Краматорськ, Слов’янськ, Донецьк…
Під кінець липня Володимир Ягич одержав довгоочікувану десятиденну відпустку. На крилах летів додому. Та радість зустрічі з найріднішими людьми була недовгою. За кілька днів після синового приїзду раптово передчасно пішов із життя батько… Не винесло серце пережитого.
5-го серпня Володимир Ягич знову відправився у бій. І знову материнські безсонні ночі та молитвенні благання – «Повертайся живим».
5-го серпня Володимир Ягич знову відправився у бій. І знову материнські безсонні ночі та молитвенні благання – «Повертайся живим».
* * * * * * * * *
Руслан Корейба – рідний племінник-хрещеник Катерини Володимирівни Лисюк, головного бухгалтера Баранівської райспоживспілки.
Руслан Корейба народився 13 квітня 1988 року у місті Баранівка. Після закінчення 9-ти класів тамтешньої школи № 2 вступив до Новоград-Волинського економіко-гуманітарного коледжу, де одержав спеціальність правознавця.
Строкову службу проходив у Житомирській 95-ій аеромобільній бригаді. Працюючи інспектором дозвільної системи у Баранівському райвідділі міліції, заочно закінчив академію праці і соціальних відносин федерації профспілок України.
На захист рідної Вітчизни, свого народу і своєї родини старший лейтенант міліції Руслан Корейба був призваний з посади заступника начальника Баранівського райвідділу міліції.
20 жовтня Руслан повернувся з поля бою до рідної домівки, де на нього з великим нетерпінням чекали батьки, дружина, трирічний синочок Сашко і вся родина.
Максим Асачук – син Наталії Петрівни Асачук, техпрацівниці підприємства облспоживспілки «Бердичівський міський кооперативний ринок».
Народився Максим 14 грудня 1985 року у місті Бердичеві. Після закінчення 9-ти класів тамтешньої школи відвідував курси операторів комп’ютерного набору, затим працював. Далі була служба в Армії. Коли повернувся, оволодів спеціальністю автослюсаря і займався ремонтом автомобільного транспорту, бо з дитинства любив техніку, мріяв про власну машину…
У липні Максима Асачука призвали до лав Збройних Сил України і після кількаденної підготовки у місті Львові, він прийняв своє перше бойове хрещення під Дебальцевим на Донеччині. Повідомлення додому були короткими: «Живий, здоровий, усе гаразд». 22 жовтня боєць приїхав до рідної домівки. І лише тоді родина дізналася про його поранення і лікування у військовому шпиталі міста Дніпропетровська.
Радості матері не було меж: живий! Нарешті скінчаться безсонні ночі, хвилювання, тривоги зі слізьми на очах. Та через два дні син проснувся, одягнувся у бойове своє обмундирування і тихо мовив: «Пробач, мамо, я мушу їхати, щоб сплатити борги, - і друзям, котрі рятували мене від куль і не залишили пораненим на полі бою, і ворогам, які посміли зазіхнути на нашу землю, на нашу свободу і незалежність».
Повертайся живим, Максиме!
Анатолій Прибудько народився 23 березня 1980 року у селі Антонівка Ємільчинського району. З раннього дитинства мріяв стати водієм, як і його батько, колгоспний шофер, який частенько брав синочка із собою чи то у близьку, чи й далеку дорогу. Вже у шкільному віці Анатолій міг самостійно водити машину. Тож після закінчення Будобобрицької середньої школи хлопець закінчив курси водіїв.
До служби в Армії і після демобілізації працював шофером у місцевому господарстві.
У липні Анатолія Прибудька призвали до лав Збройних Сил України на захист держави від російського агресора.
Солдату на війні, як господині на власній кухні – все потрібно вміти і знати.
У перший свій бій Анатолій пішов за місто Сватове Луганської області. При потребі боєць сідає за кермо автомобіля, підвозячи на передову боєприпаси, воду та продукти харчування, або ж, як того вимагає ситуація, разом з іншими захисниками Вітчизни бере до рук зброю.
А вдома, у рідній Антонівці, чекають свого татка дві донечки – Аннушка та Іриночка, чоловіка – дружина Надія, сина – батьки, а з ними і вся родина.
Повертайся живим, Анатолію!
Олексій Євгенович Заєць — син директора підприємства Андрушівської райспоживспілки “Комбінат громадського харчування” Євгенія Євгенійовича Зайця.
Народився Олексій 30 березня 1981 року у місті Андрушівка. Закінчив тамтешню школу № 1, затим — Житомирське вище військове училище імені Сергія Корольова. Військову службу ніс у місті Новограді-Волинському. Коли над Україною нависла небезпека, майор Заєць, разом зі своїми товаришами по службі, став на захист Вітчизни. У жорстоких боях за місто Лутугине, 24 серпня, у день Незалежності України він був смертельно поранений. Захисника Вітчизни з усіма почестями поховали у рідній Андрушівці. У нього залишилися — семирічна донечка, п'ятирічний синочок, дружина, батьки і сестра.
Вічна слава героям — Захисникам України!
* * * * * * * * *
Вадим Присяжнюк – син Володимира Пилиповича Присяжнюка, голови правління Баранівського міського споживчого товариства Баранівської райспоживспілки.
Вадим Присяжнюк народився 16 жовтня 1988 року у селі Табори Баранівського району. Після закінчення гімназії у місті Баранівка навчався у Житомирському кооперативному коледжі бізнесу і права, де одержав спеціальність правознавця. Вирішивши більш удосконалити її, вступив до академії Міністерства Внутрішніх Справ на заочну форму навчання. Відслуживши строкову військову службу, Вадим розпочав трудову діяльність у Баранівському райвідділі міліції на посаді дільничного.
У серпні лейтенанта міліції Вадима Присяжнюка у складі групи добровольців було відправлено у гарячі точки східної частини України для захисту її цілісності і незалежності від російського агресора.
Через місяць боєць повернувся до своєї родини – батьків, дружини Аліни і півторарічної донечки Веронічки. На бойовому посту свого побратима, товариша по службі змінив Руслан Корейба.
Вадим Присяжнюк народився 16 жовтня 1988 року у селі Табори Баранівського району. Після закінчення гімназії у місті Баранівка навчався у Житомирському кооперативному коледжі бізнесу і права, де одержав спеціальність правознавця. Вирішивши більш удосконалити її, вступив до академії Міністерства Внутрішніх Справ на заочну форму навчання. Відслуживши строкову військову службу, Вадим розпочав трудову діяльність у Баранівському райвідділі міліції на посаді дільничного.
У серпні лейтенанта міліції Вадима Присяжнюка у складі групи добровольців було відправлено у гарячі точки східної частини України для захисту її цілісності і незалежності від російського агресора.
Через місяць боєць повернувся до своєї родини – батьків, дружини Аліни і півторарічної донечки Веронічки. На бойовому посту свого побратима, товариша по службі змінив Руслан Корейба.
* * * * * * * * *
Руслан Корейба – рідний племінник-хрещеник Катерини Володимирівни Лисюк, головного бухгалтера Баранівської райспоживспілки.
Руслан Корейба народився 13 квітня 1988 року у місті Баранівка. Після закінчення 9-ти класів тамтешньої школи № 2 вступив до Новоград-Волинського економіко-гуманітарного коледжу, де одержав спеціальність правознавця.
Строкову службу проходив у Житомирській 95-ій аеромобільній бригаді. Працюючи інспектором дозвільної системи у Баранівському райвідділі міліції, заочно закінчив академію праці і соціальних відносин федерації профспілок України.
На захист рідної Вітчизни, свого народу і своєї родини старший лейтенант міліції Руслан Корейба був призваний з посади заступника начальника Баранівського райвідділу міліції.
20 жовтня Руслан повернувся з поля бою до рідної домівки, де на нього з великим нетерпінням чекали батьки, дружина, трирічний синочок Сашко і вся родина.
* * * * * * * * *
Максим Асачук – син Наталії Петрівни Асачук, техпрацівниці підприємства облспоживспілки «Бердичівський міський кооперативний ринок».
Народився Максим 14 грудня 1985 року у місті Бердичеві. Після закінчення 9-ти класів тамтешньої школи відвідував курси операторів комп’ютерного набору, затим працював. Далі була служба в Армії. Коли повернувся, оволодів спеціальністю автослюсаря і займався ремонтом автомобільного транспорту, бо з дитинства любив техніку, мріяв про власну машину…
У липні Максима Асачука призвали до лав Збройних Сил України і після кількаденної підготовки у місті Львові, він прийняв своє перше бойове хрещення під Дебальцевим на Донеччині. Повідомлення додому були короткими: «Живий, здоровий, усе гаразд». 22 жовтня боєць приїхав до рідної домівки. І лише тоді родина дізналася про його поранення і лікування у військовому шпиталі міста Дніпропетровська.
Радості матері не було меж: живий! Нарешті скінчаться безсонні ночі, хвилювання, тривоги зі слізьми на очах. Та через два дні син проснувся, одягнувся у бойове своє обмундирування і тихо мовив: «Пробач, мамо, я мушу їхати, щоб сплатити борги, - і друзям, котрі рятували мене від куль і не залишили пораненим на полі бою, і ворогам, які посміли зазіхнути на нашу землю, на нашу свободу і незалежність».
Повертайся живим, Максиме!
* * * * * * * * *
Анатолій Прибудько – рідний племінник і хрещеник Олени Петрівни Василенко, оргінструктора Радомишльської райспоживспілки.Анатолій Прибудько народився 23 березня 1980 року у селі Антонівка Ємільчинського району. З раннього дитинства мріяв стати водієм, як і його батько, колгоспний шофер, який частенько брав синочка із собою чи то у близьку, чи й далеку дорогу. Вже у шкільному віці Анатолій міг самостійно водити машину. Тож після закінчення Будобобрицької середньої школи хлопець закінчив курси водіїв.
До служби в Армії і після демобілізації працював шофером у місцевому господарстві.
У липні Анатолія Прибудька призвали до лав Збройних Сил України на захист держави від російського агресора.
Солдату на війні, як господині на власній кухні – все потрібно вміти і знати.
У перший свій бій Анатолій пішов за місто Сватове Луганської області. При потребі боєць сідає за кермо автомобіля, підвозячи на передову боєприпаси, воду та продукти харчування, або ж, як того вимагає ситуація, разом з іншими захисниками Вітчизни бере до рук зброю.
А вдома, у рідній Антонівці, чекають свого татка дві донечки – Аннушка та Іриночка, чоловіка – дружина Надія, сина – батьки, а з ними і вся родина.
Повертайся живим, Анатолію!
